Не говори нічого. Вітер рве останні літні грози на ставкове латаття, а тобі лиш би крехтіти. Віддалиться літо, осінь вмостить гніздо на нашому маленькому порозі і буде, як мама-квочка, висиджувати дощі та мій поганий настрій. Зараз останні хвилини літа лоскочуть спогади, мрії, незбутні сни. Моє літо з присмаком гіркої кави...Трамвайна зупинка викине неконтрольований потік люду. Дивно, але осінь уже встигла занурити свої пальчики під шкіру цього балакучого прудкого міста. Ні, влітку воно не було таким.
Старі асфальтні вулиці ще пам’ятають мій прегарний сарафан кольору топленого молока .Магазинні вітрини дивляться і жалібно просять купити щось до нового сезону. Ну гаразд, я ж не проти. Останні літні дні паморочать голови і зривають листок з уже тоненького настінного календаря. Не говори нічого. Тут і слів замало. Осінь вдерлась в моє життя, і навіть не спитала чи я до неї готова. Не готова – мені ще рукавички треба купити . Та хто мене питає, раз для щастя пора року не потрібна... Залишається пити свою гірку каву та згадувати. А ти не говори нічого. Давай просто помовчимо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165113
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.01.2010
автор: Ліза Рогачук