Любов...
Краса очей твоїх, краса твого обличчя,
Краса волосся твого, рук твоїх краса.
Краса душі твоєї знову мене кличе,
Як сонця кличе стомлена роса.
Скажу тобі, скажу, що маю:
Я маю сонце, небо, вітер і весну.
Якби ти знала, як тебе кохаю,
Якби ти лише знала, як тебе люблю.
Спитай у сонця, спитай у неба,
Спитай у вітру і весни:
Я віддам своє життя для тебе,
Лиш ти її від себе не жени,
Любов мою, обдерту й зубожілу,
Прийми – це все, що маю я.
А віджени від мене думку наболілу,
Що ніколи вже не будеш ти моя.
...Любов
Судилось, мабуть, нам з тобою
Прожити це життя на самоті.
І любуватись здалеку красою,
І бозна що робити в темноті.
Чому, чому так має статись?
Чому не можем жити, як усі?
Чому ми вдвох не можем їй зізнатись,
Що ти і я... Що любимо її!!!
За що, за що, моя любове,
Що Богом була даная мені,
Даруєш ти мені одні тривоги,
І мучиш мріями небесними вві сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164894
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.01.2010
автор: B@b@ngido