Тиша нічна, лише тихо гойдає
Стомлена мати своє немовля.
Ніжно цілує його, пригортає,
Пестить, голубить кохане дитя.
„Спи, моя пташко, маленька людино,
Спи, біля тебе матуся твоя...
Спи, засинай і тоді я спочину...” –
Тихо схилившись у сон порина.
Ніч огорнула усе: ліс і поле,
Дерева, будинки, - усе засина.
Тільки блукає по вулицях Доля,
В кожне віконце вона загляда.
Прийшла і до того щасливого дому,
Де тихо заснули і мати й дитя.
Нечутно ввійшла, усміхнувшись, й потому
погладила міцно заснуле маля.
Вхопила на руки, почала гойдати,
Цілує і пестить, і гладить дитя:
„Ти щастям сповите, щаслива і мати,
і батько щасливий, я – доля твоя!”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164235
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.01.2010
автор: Адель Станіславська