За коралами, за спянілими морями – на стометрівці небокраю
Жила вона у хаті, побудованій за планом і проектом раю
Єдине, що уміла відчувати, проживати й малювати – « Я кохаю!»
Але нікого більше не було, була вона одна у своїм краю
Вона любила кожен новий пелюсток, народжений в дощі і роси
Вона спускалася на землю босоніж і бігала у степ, розплівши коси
Вона молитися могла б – якщо б уміла говорити як людина
Можливо і людиною була колись душа її, вона ж була хмарина
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163358
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.12.2009
автор: Kira