За минулим не маю жалЮ,
Бо не була щаслива у ньому.
Я нічого уже не верну,
І уже не зараджу нічому.
Все полинуло в даль забуття.
Все згоріло у снах сподівання.
І зів’янула юність моя
На опалених крилах кохання.
А за юністю зрілість прийшла.
І дивуються їй всі довкола.
І стіна недовіри зросла –
Бо душі не збагнути ніколи...
Всі спішать придушити її
Поламати, обрізати крила.
Їм не сила збагнути душі,
А мені їх збагнути несила.
Хай ламається все, хай згора!
Я не стану цьому на заваді.
Я не в силах вернути того,
Що купалось й потонуло в зраді.
Та надії жаринка мала
ще проміниться світлом, ще тліє,
Що прийде в світ нудний новизна
І змордовані душі зігріє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162999
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.12.2009
автор: Адель Станіславська