В пустелі під сонцем я щастя просила,
Біль серце стискав, порятунку молила.
Коли помирає надія на краще,
Я більше не вірю в прихід мого щастя...
А сонце пече, і я вже безсила,
Востаннє згадаю всіх, кого любила...
Спасення немає в пустелі гарячій,
Я довго боролась, мій ворог невдячний.
Недовго лишилося йти до оази,
Та серце стискається з болю й образи...
І раптом мене пройняло співчуття,
До себе самої, до мого життя.
І сльози, як ріки, полились додолу
В пустелі оплакую я свою долю...
Умиюсь сльозами, устану та піду,
Безсила шукатиму зірку вечірню
Зазнаю утрати багато ще раз -
В розбитому серці біль зради не згас...
Навкруги пустота, вже нічого не треба
Я не знала, що без тебе так мало неба...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162873
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.12.2009
автор: Галинк@