Ангелятко із волоссям як у папороті
Мені йому зовсім не шкода
Останньої ложки гречаного меду
Я навіть останні півсклянки молока
Йому віддам
Байдуже
Що то вже зовсім не білий пух мене
То зовсім не дитячий скелетик
То хребет дорослого ссавця
Із склянкою якогось білого лікеру
Знаю, що ангелят не можна обманювати
Але що поробиш
Так вже вийшло
Що я не вмію зашивати дірок
Що завжди колюся голками несправедливості
А болить як від леза
Заживає космічно довгим трамваєм шрам
А я ж дівчинка
До чого мені шрами
Надто швидко стукотить як на серце
Навіть його швидкісна електричка
Не в праві так приручати до колій
Когось іще, окрім мене
Не всі ж такі рейкові тваринки
Як той мій дресирований ангел
Із червоними набряклими очима
Від алкогольного вчора
Від спиртного позавчора
І хмільного завтра
Мені набридло брехати що сніговики
То не люди
Що сніг
Не теплий
А мені
Сімнадцять
Так не можна любити неправду
Так ніколи не зашити дірок несправедливості
Людяних істот довкола
Що зрештою звучать
Так само як і льодяних
Якщо так то тій папороті на голові
У ангеляти ніколи не зацвісти
Похміллю болю ніколи не минути
А нам ніколи не бути подобою сніговиків
Яким не болить від голок холоду одне одного.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162739
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.12.2009
автор: Рожевий Фламінг