Дерева тихо стогнуть,
Стовбурами риплять,
Ненароком старість підступає,
Листя все більше з кожним роком рідшає,
Віти потихесенько всихають,
Яблуні в саду, все менше плодоносять,
Хоч і квіт свій, як можуть, зберігають,
Бжілки вчасно його запліднюють,
Та вітер, як подме,
То квіт той позриває
І ген, за обрій понесе,
Де неба синь витає.
Діти під яблунями тупочуть,
Ще зелені зривають,
Кисленні такі, гризуть,
Або надкусять, спробують і викидають.
Де ж тим яблукам взятися,
До осені достояти,
Плід свій зберегти,
На радість господарям, його їм дати.
Та все ж таки вони його зберігають,
Яблука під яблуні падають,
На стіл господарям попадають,
І в закрома, їх складують, нехай буде взимку радість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160204
Рубрика: Верлібр
дата надходження 09.12.2009
автор: Макієвська Наталія Є.