Ридають кавою вечірні ліхтарі...
Трамваї мчать в нестримну даль.
Втікають геть, вони також одні...
Хвилин утрачених так невимовно жаль...
Асфальт з слідами, мокрими від сліз
Він мріє в снах про залишки калюж
Будинок сірий, надпис з відчаю обліз
А в середині ще сліди від чужих душ...
І колії..! Залізні вени втраченого міста
Здригнувся час від годинника ударів
Упали вниз, розбились шовковисто
Ілюзії нездійснених кошмарів.
Ескізи страху. Міфи на центральній площі
Скрипить байдуже гойдалка іржава
Настане північ, зашумлять дощі
Розчинеться в пітьмі слодка кава.
В полоні буднів міста параноя,
Зворотній відлік до вічності ввімкнеться
Розкаже таємницю, як ховає зброю
Корозія пластмасового серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160009
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.12.2009
автор: Галинк@