Хочу заплакать я, та сліз не маю...
Злетять лише сніжинками з очей.
І що робити, я тепер не знаю,
Чого шукати в темряві ночей?
Я загубила долю, всі мрії, сподівання,
Я загубила світ цей і думку, що лилась.
Себе я загубила. Навіщо ж ці бажання?
Можливо, я загинула, а може лиш здалась.
Не зможу віднайти, що втрачене назавжди,
Не зможу повернути загублених годин.
Але хіба до цього людина прагне завжди?
Повинна іти далі. Але куди? Кудись...
І я буду блукати дорогою, стежками,
Що вкриті, немов килимом, листочками з висот.
Навіть якщо ці пошуки продовжаться роками,
А може і закінчаться уже вони от-от.
Навчуся я покірності, і вірі, і терпінню,
Згадаю, як вітри виводили з біди.
Дам прорости у спокої я паростку насінню,
Тому росточку малому любові й чистоти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159098
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.12.2009
автор: str@nger