Маленький відчайдушний крок у вічність,
У світ ілюзій, крихких мрій та забуття
Де вітер ще не втратив тонку ніжність
І неповторність смаку нового передчуття
Маленький відчайдушний крок у задзеркалля
Де є лиш хаос, біль й нерозуміння
Де тонко переплетені усі минулі далі
Де не стає нам сили на найбанальніше терпіння
Коротка та приємна ця дорога в пекло,
Хоча ми в рай усе життя своє летіли
Немає змісту… сил, над головами смеркло
Та й крила на шляху до стратосфери наші сильно погоріли
Прошу лиш – дихай, не тримайся
Хитких умов та перешкод
Людей не бійся, не лякайся
Вони зникають в глибині всіх чорних вод
Найбільш болітиме не в серці, хоч і живе, хоч тихо б’ється
Воно не в силах більш любити… жити
Душа твоя боліти буде, якщо ще є, вона ніколи не здається
Вона тебе зуміє часом захистити
Мовчи, мовчи, я відчуваю
Не врятуватись нам від глибини
І закричати б «поможіть», коли летиш у це провалля
Та не втікаю від проклятої вини
Болить, щемить, я помираю…
Я тихо сповільняю крок…
Останній подих – я це знаю…
Твій ніжний шепіт… в небесах для нас – замок…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158275
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.11.2009
автор: neverknowsbest