Ти – кульгавий бездомний собака,
що втратив орієнтири,
вже майже геть осліп,
бігає по закутках і вилизує чужі миски.
Там, на їх дні – твоя совість,
ну, ось, ще трохи – і вона чиста!
Але ти - собака-гурман,
тож миски обираєш ретельно.
Вони мають бути з візерунком
і, бажано, блискучі,
байдуже, що потримані,
головне, щоб не іржаві – совість такого не витримає
Ти голодним ніколи не бігаєш,
інколи навіть перенасичений –
хтось виявився надміру щедрим,
або ж голодним,як ти,
тож ви обоє задовольнилися.
І раптом стало так добре і райдужно,
повноцінним здається світ,
та мить та швидко розчиняється,
і ось ти знову біжиш…
мрієш, що хтось полюбить твій егоїзм,
насправді,
а не просто спробує в ліжку.
Там ти – принц, тут ти – жебрак…
Інколи хочеться вити від безвиході
На місяць або на спогади…
чи скулити принизливо,
або ж просто тихенько плакати
і рахувати зорі,
Мільйони світлових років,
що віддаляють від виходу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157786
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.11.2009
автор: Фіалкова