Кішка, по скошенім осінню полі,
Нишком крадеться. Тінь виростає.
Згустки на кігтях буремної крові
Кішка не вилиже…кров засихає.
Холодом ріже розлючений вітер,
Рана розраниться з давньої рани,
Кішці не важко себе пожаліти –
Важко зіскочити з гиблої драми.
Сумно за шторами бачити світло,
Тіні вогню, що згасають в каміні.
Чийсь силует, консервуючий літо,
Пензлем руки на крихкому вінілі.
Тисяча слів крізь її гострі вуха,
Вірусом в мозок, а потім до серця,
І сирість думок, і нестерпно-колюча розлука,
І в’язка життів у нечіткості фраз обірветься.
Ехом замруть в безнадійності спогади…
Ніч не постукає – гість без запрошення.
Кішку довно надихають апокрифи,
Вічний їх біль…закодоване прощення.
Дотик до скронь зашрамується болісно….
Чорним чорнилои чорніють слова.
Хмара прийшла. Так настирно й безсовісно
З неба стікає стіклянна вода.
Тісно думкам..Крізь шпарини свідомості
Сиплеться густо на мокрий асвальт
Блиск її погляду, витканий з гордості,
Усміх їдкий. Сум на вістрі проклять…
Запах життя через ніздрі убивцею
Збудження, пристасть, бажання гноїть.
Кішка іде – в неї правильна дикція…
Осінь закінчилась. Час не стоїть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157428
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.11.2009
автор: little black