…

На  дворі  ніч,  хоча  можливо  це  вже  ранок...  Коли  глянути  за  вікно  бачиш  темряву,  в  ній  такий  мрійливий  і  заспаний  місяць...  На  душі  спокій  і  тихо...  Сон  чомусь  не  зайшов  цієї  ночі  до  мене,  але  це  прекрасно,  адже  життя  надто  коротке,  щоб  тратити  його  на  сон…
Думаю  про  Тебе…  Ти  десь  за  десятки  кілометрів,  спиш  мов  дитинка,  закривши  очка,  скрутившись,  підігнувши  ножки  під  себе.  Збоку  сидить  твій  ангел-  істота  яка  оберігає  тебе,  яка  звела  нас  …  Її  крила  накривають  Тебе  ,  оберігаючи  від  злих  снів.  надранок  Вона  прилітає  до  мене,  сказати  як  Ти  сумуєш  і  що  тобі  знову  наснилась  я…
Цієї  ночі  я  попросилась  з  Нею,  оберігати  Твій  сон…
Було  дві  хвилини  на  першу  ночі,  всі  неземні  істоти  прокидались  і  коли  я  летіла  з  Нею  до  тебе  ,  я  бачила  тихе  прекрасне  місто,  яке  заснуло  і  тільки  вони  блукали  заспаними  вулицями…  коли  ми  війшли  ,  Ти  мене  не  замітив,  адже  Вона  дала  мені  крила,  а  моє  тіло  залишилось  в  дома  дрімати  біля  вікна.    Тим  часом  я  дивилась  на  Тебе,  на  твої  пристрасно  –  пухкі  губи  ,  рівненький  мов  з  картинки  носик,  та  чарівно  карі  очі,  хочеться  пригорнутись  і  сказати,  що  я  поруч,  натомість    легенько  торкнулась  твоєї  щоки,  Ти  посміхнувся,  твоє  невимовно  гарненько  личко,  яке  зараз  таке  заспане  і  сонне  посміхнулась,  це  казково.    Вона  дозволила  сьогодні  оберігати  Тебе,  залишивши  мене  одну  Вона  пішла.  Ти  так  ніжно  спав  було  прекрасно  піклуватись,  та  оберігати  Тебе…
Говорять,  що  коли  людина  помирає  у  вісні  ,  коли  сниться  мить  смерті  то  це  відбувається  і  насправді…
Ти  як  немовля  літав  у  сні,  Тобі  снилось,  шо  ти  вмієш  літати,  я  милувалась  твоїм  сном  і  забула  ,  що  моя  ціль  оберігати  тебе.    Ти  почав  падати,  ти  летів  і  просив  допомоги,  але  я  цього  не  розуміла…
Прибігла  вона,  я  глянула  на  тебе  ,  твоє  таке  рідне  і  кохане  личко  побіліло…  ти  не  дихав…
Мить…
Стук  серця…
Терпнуть  ноги…
Втрачаю  свідомість…
І  ось  я  вдома,  я  проснулась.  Похамцем  глянула  на  мобільний,  була  четверта  ранку  ,  я  набрала  твій  номер…  гудок…  гудок…  гудок…  ти  не  підняв  тоді  трубки…  я  не  вберегла  тебе…  зрозумівши  це  тієї  ж  ночі,  я  просила    її  допомоги  …  вона  мене,  як  я  тебе  не  вберегла,  впустила…
Якби  ж  можна  було  вернути  вчорашню  ніч,  спокій  та  тишу,  блажене  відчуття  щастя…
Нажаль…
Нас  більше  нема…

P.S.присвячено  Т.С.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157372
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.11.2009
автор: ромашка_