На сто шматків рвучись безвільно,
Бьючись в конвульсіях життя,
Із болем, стримуючись, сильна
Я йду до тебе в небуття.
Крізь всі світи, крізь небо й простір
Вперед до тіні. До небес.
Крізь стіни снігу й невідомість.
Залиш, почуй, відчуй мене!
Ти ж загубився в хуртовині
Замерз в людських сліпих очах
Твоє обличчя жах зустріло
І розчинилося у снах.
У снах останньої зими,
У безкінечності страждання,
У дні останнім. Не твоїм.
В моїх стихаючих благаннях.
Душа твоя - це центр кокону із льоду
Навколішках сиди й мовчи.
Чекай єдиного, німого слова.
Або ж впади й помри собі…Помри...Помри!
Не віриться, тобі ж лишалося так мало..
Ще пів хвилини до землі.
В польоті вільному спіймала
Замерзле серце. Тепла біль
З водою й кров’ю з рук стікає
Я відчуваю – ти живий
Мої долоні обпікає
Солодка сіль і сльози мрій.
Мій сніг все пада, все летить,
Як сльози із очей твоїх.
Із карих, рідних, мовчазних.
Із тих, якими плакати не вмів…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156716
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.11.2009
автор: Туся Сонячна