В кожного в житті є момент коли закінчується певний етап і ти стоїш на початку іншого, тоді задаються елементарні питання але на які майже не можливо відповісти…
-До якої точки ти дійшов, і з якої все почалось?
-Чи є в мому житті своя історія, чи відбулася вона, чи можливо ще відбудиться?
-До чого ти весь цей період йшов, і чи отримав бажане?
-Скільки людей ти зустрів йшовши до сьогодення і скільки ше зустрінеш?
Було стільки всього, своїх історій, маленьких і великих…
Є моменти які озираючись не хочеш згадувати, а є які згадуються посмішкою..
Нажаль не всі моменти життя зафіксовані фотокартками, але дуже багато можна пригадати, хоча є й такі які забуваються навіки, чи багато таких в мене?..
Я йду по вулиці озираюсь, а там вікно моєї подруги ми колись бились з нею подушками і розказували самі потаємні історії, а зараз… зараз я вже не бачила її 3 роки, і знаю шо як побачу то лише посміхнусь спитаю як справи і піду далі, колись така рідна і щира людина стала повністю , до безкраю чужою…
Йшовши далі я згадую як вперше пішла в школу, свої перші зошити, свої перші прочитані букви з букварика, перша валентинка, перша дискотека, перший хлопчик який сказав шо я гарна, стільки спогадів, і всі вони навалюються великим мішком на голову, зі всіх боків вони…
Згадуєш кілька років тому, тоді все було ше простіше, було сьогодні, не було завтра, було кохання, була і зрада, але тим не менше залишилось щось хороше в душі яке навчило шо спогади будь які це життя, це основна складова життя, над важлива…
Але ти біжиш з самого дитинства ти біжиш, з садочка мрієш в школу, в школі так добре, але ні ти біжиш, набираєш обертів, женеш в перед і т.д.
інколи коли ти добігаєш до своєї цілі, ти озираєся а там нічого, пусто, там лише дорога, яку ти не встиг толком прожити, бо все бігом, а та ціль стає сірою буденністю і не потрібною, тоді все стає байдужим, стає нудно, і життя досягає тої точки коли воно вже не потрібно…
Знаєш купа людей, безліч історій, чужих, просто мотлох який не потрібен тобі, але коли задуматись то це вчить…
Минуле… воно є і інколи воно таке пусте про що толком і нема бажання згадувати, це просто не потріб…
Колись настане критична мить і тебе спитають шо позаду ти залишив?..
І навіть людина яка добилась хоч чогось не зможе відповісти , бо справжньої цінності для когось, чи то для себе, чи для інших вона ніколи не залишить, ніколи не отримає того результату до чого так старано йшла…
вже ніколи не буде сьогоднішнього дня, все минає, а ми біжимо, біжимо далі бо думаєм шо там в якомусь з завтрашніх днів буде краще і настане те до чого ми йдем
але так не буде…
бо дійшовши до того ми захочем друге і знову біг, зупинка на мрії і далі рух безперервний
сильний
без передишки біг далі
але навішо?..
мені набридло бігти
втомилась
спокій
благодать
екстаз
життя-мить
боюсь шо мить згасне занадто скоро…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156513
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.11.2009
автор: ромашка_