Вицвіли давно вже скроні в самоті
Печуть думи, як вогненні стріли
Вітер, мов скрипаль, бринить у далині
Розриває душу і рве серця струни…
Плаче мати…Ллється вже струмок
В чорне море, людського страждання
Почорніла вся, як той вінок,
Що обмитий сірими дощами
Не сміється: хоч цвіте весна
А колись була така весела
Мати до синочка знов прийшла
Принесла даруночок від неба,
Ці фіалки ніжні, запашні
Посадила у сиру могилу
І знялася чайкою вгорі
Болісно кричала; Сину, сину!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155520
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.11.2009
автор: nadya g