Вона ішла із болем на обличчі
І сльози капали, а з ними туш.
Така сумна, пуста, незвична,
Одна серед мільйонів душ.
Ішла вперед, не бачачи дороги,
Ломила руки... Був такий мороз.
Вона ішла не до людей, до Бога
Вона кохала...
А він пішов... Він просто обернувся,
Він не сказав чому і як
Лиш на прощання дико усміхнувся -
Подав останній, безнадйний знак.
Він не любив, а тільки розважався,
Вона ж кохала, вірила йому.
Мабуть, він з неї просто насміхався,
Дозволив дівчині поринути в пітьму.
І ось тепер ій байдуже, що буде
Біль душу всю заполонив,
Вперед її пропускають люди
І ніби шукають загублену пару крил.
Вона ішла із болем на обличчі
І сльози капали, а з ними туш.
Така сумна, пуста, незвична,
Одна серед мільйонів душ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155149
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.11.2009
автор: Фіалка