Ти звик до моїх сліз,
Я надто часто плачу!
Ми на даху і страшно глянути вниз,
Ми біля неба, цю зВЕРХНІСТЬ тобі пробачу!
Ти звик до моїх думок,
Нестерпна і я це знаю.
Ми квапились до зірок,
А пішки дійшли до раю.
Я хочу осінніх злив,
Ховатись у переходах.
Мені вже не треба слів.
Поясниш усе на акордах.
І кава місцевих кав’ярень
Не вишукана,та й не треба!
Я звикла вже до затьмарень
Але я ніколи не звикну до тебе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154464
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.11.2009
автор: kvito4ka