Забувши мрію на полиці
Свого дитинства,
Тікаєш, якомога швидше,
Від материнства.
Залишивши її самотню,
Малу і кволу,
Ти янголяточку за сотню
Пропила долю.
Не думала, мабуть, п’яниця
Тієї ночі,
Що те дитятко білолице
Теж жити хоче.
Колись згада тебе дитина,
Та не як матір –
Як падлу ту, що свого сина
Несла вмирати.
Згниє тоді твоя полиця
Бажань дитинства
І більш ніколи й не насниться
Смак материнства.
(2009)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153793
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2009
автор: Владимир Борщанский