Вона трималась гордо й вольовито,
Уста всміхались, очі підвелись,
Вона стояла, наче з сталі злита,
І подумки здіймалася у вись.
Вона дивилась прямо у безодню,
Топила в собі той палючий гнів,
Вона мовчала, але як хотілось сотню,
Не сотню, тисячі, мільйони крикнуть слів!
Вона на вигляд сильна й непорушна,
Та як вищало все, як вило у душі,
Втекти б, летіти, бігти! Бігти...Душно
Ставало тілу від його брехні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153621
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.11.2009
автор: Чорна птаха