Тріснуло дзеркало. Дивно. Надвоє.
Просто в долонях.
І щоби це значило?
Ранок сьогодні ведуть під конвоєм:
в сіро-червоних
очах – передбачення
нового бунту і втечі від світу.
Став ритуальним
обряд самознищення,
бо все одно заховатися ніде:
і в задзеркалля
пройдуть через тріщини
стражі небесного світопорядку.
Виведуть в люди.
Світанок приречений…
Я збережу це люстерко на згадку –
символом бунту
і спроб самоствердження.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152758
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.10.2009
автор: Tara Maa