Україно моя, знедолена мати,
Була б же ти ліпше бездітна і клята!
Навіщо на світі сама ти явилась,
А як розцвіла – до «ніщо» опустилась?...
Чи ти вже й забула ті славетні часи,
Коли ратному війську співали хвали,
Коли Візантія коліна схиляла,
Коли ти ханів і царів муштрувала?
Бо нині, ти, мамо, рабів наплодила.
Натомість князів і гетьманів згубила!
На що проміняла ти честь свою й славу?
Кому віддала вольний дух і звитягу?
_________________________________________
І соромно, ненько, за недолю твою,
Від того й у серці вже не має жалю
Є лиш докору біль, є прокльон, каяття,
Що ми вільний народ, та з душею раба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152345
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.10.2009
автор: nadionchik