Вересень безжально постинав
голови невистиглих побачень.
Шелестять опалі імена,
висушені подихом гарячим.
І втікає літо крізь тонкі
вузлуваті пальці древніх вулиць.
І зів’ялі сонця пелюстки
в хризантемні бублики згорнулись.
І тополям за моїм вікном
хтось щоранку голови полоще,
загортає жовтим рушником.
Я ж іду до осені на прощу
відмолити непокірні сни,
відспівати невпокійну тугу…
Сіє дощ, як зЕрнята рясний.
Гарний знак. Не пІду, значить, вдруге.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151337
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 21.10.2009
автор: Tara Maa