Я дозволяю зовсім трішки,
Аби тільки мати можливість дихати.
Це дихання досить повільне.
Його не бачать інші.
Їм здається, що давно не дихаю.
Їм здається, що час турбувати плачем.
Їм понад міру здається.
Я ж просто ковтаю напівживе повітря,
мертві слова й щойно народжені почування.
Я ж просто ковтаю.
Не завадить й дещицю зимового погляду.
Не завадить.
Потім піду світом шукати рештки своєї самотности.
22.02.06
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=15132
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.06.2006
автор: Vilna