“Життя без краплинок роси, без блакитного неба та без сонця, без усмішок,без дитячого сміху, без можливості мріяти – неможливе!!!”-так казала одна гарна людина, яка досягла в цьому житті найкращого та найгармонічнішого.
Якщо задуматись,то наше життя – суцільна пляма,що розтікається різними стежками,поринає в скорботи та печалі,а потім випливає з результатом можливості сприяння на краще.Озирнувшись назад,або вперед ми розуміємо,що все те,що нас оточує – реальне,дійсне,справжнє,можливе.А от вчинки людські переходять грані безморальності,слова закопуються глибоко в душі,бо зневіра в цьому житті нікчемна,хтось,а навіть всі шукають кращого,але не знаходять.То що ж робити, про що думати,як навчитись бути відповідальними за себе,за наші жести,за наші безкорисливі вчинки,за вічні помилки,за унісонні думки,за неминуче майбутнє та за швидкоплинний час?Треба бути просто щасливими,дивитись на все з фантазіями й менше зволікати часом,пишатися талантами тих особистостей,що не зважаючи на все йдуть вперед,несуть вогонь буття,красу світу та щирі почуття,що існують в кожного.
Всі помилки,прикрощі та звитяги не повинні засмучувати,адже навколо прекрасне,магічне та особливе все!Щастя не в матеріальному,не в принциповому,а в особистісному та в моральному сенсі є щирим,відкритим.
Подивіться на весну,на її білосніжний аромат та на її теплі та лагідні промінчики,чи не гарно це?!Це надзвичайно,досить віддано природі,можливо навіть це для нас – людей,щоб прикрасити сльози солодким трунком,а втому замінити насолодою.Як гарно,коли чуєш гудіння бджіл,які руйнують тендітність пелюсточок,торкаються ніжності кожного окремого елементика квіточки,ніби наспівують колискову.Як гарно,коли торкаєшся долонею тільки омолоділих листочків маленьких кущиків,а вони так бадьоро колють шкіру,ніби наносячи окремий удар,що повинен шокувати своєю приємністю.Як гарно відчувати лоскіт сонця на собі,та тремтіти від теплоти та барвів,здригатися від цього магічного щастя.Як гарно спостерігати за течією річки,яка ще від зимового холоду намагається зберегти недоторканність,чистоту своєї плоті й просто-напросто залишитись вічною,але..Як гарно ходити вулицями,коли в маленьких візочках на тебе дивляться двоє маленьких оченят,ця тендітність,що здалеку пахне ніжністю молока та ванілі,що кудряве волоссячко розвівається за вітром,який ніби знущається з цих пуп’янків.Ці відчуття так й змушують тебе танути,ніби шоколад.Як гарно відчувати тепло місячного неба,сталевих та гарячих зір,палкого місяця,що пробуджуються весною.Невже це не щастя?
Завжди природа та діти,почуття та враження створюють низку екстракту,що пахне щастям,що надихає на щастя,що просто закидає чорний колір щастям й в результаті цього всього покинуте покоління,сіра маса населення бачить веселку,просто торкається її,відчуває краплини дощу,всі хочуть ходити босоніж,вклонятися страху й гордо співпереживати іншим.Оце й є щастя!Ми його не помічаємо,забуваємо про його існування,а воно поруч..Близько..Ось тільки мить розділяє…Ось..Вже тут!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150606
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.10.2009
автор: Abele