БЛИЗНЮЧКИ

Я  у  шість  не  любила  зеленку  і  вазелін.
Імітувала  хвороби,  постійно  губила  ручки.
Підходила  до  чужого  вікна,  що  росло  із  землі,
а  з  нього  дивились  на  мене  сусідські  близнючки.

Їх  каламутні  погляди  з-під  широких  лобів,
їх  безкінечна  слина  й  короткі  стрижки…
А  ще  в  них  був  тато  і  він  їх,  здається,  любив.
Ставив  по  черзі  на  підвіконня  і  гладив    ніжки.

Я  поверталась  додому,  лаяла  школу,  їла  обід,
ловила  в  тенета  заздрощів  оті  сопливі  моменти,
згадувала  щосили,  яким  був  мій  дід.
А  мама,  затуркана,  бігла  по  аліменти.

І  коли  закривалися  двері,  вимикалося  світло,
Усі  на  таємниці  розлазилися  по  фантиках.
Я  уявляла,  як  сильні  руки,  ніжно  і  вміло
одягають  на  мене  форму  і  білий  фартух.

А  місяць  вростав  у  осінь  уламком  ребра.
І  вже  нічого  на  світі  не  мало  значення…
…І  кожного  разу  мама  казала,  що  хоче  мені  добра.
І  просила  пробачення.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149075
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.10.2009
автор: Малігон Анна