Мене питає пізня осінь привселюдно,
під шум падіння пожовтілого листа.
Чому шкребе так на душі,чому паскудно?
Журба нахлинула давуча і густа.
Стою задумливо мовчу я біля клена,
понуро голови похилені в обох.
Клен розгубив свою красу,красу зелену,
а на моїх стежках росте старезний мох.
По них у юності я бігав безоглядно,
куди ж подівся цей протоптаний маршрут?
Відповідати на питання мені складно,
думки розбурхані і загнані у кут.
Із братом кленом ми щось дійсно розгубили,
він ще поверне свою зелень-я вже ні!
Нема науки і нема такої сили,
щоб повернутися назад , в щасливі дні.
06.10.09
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148713
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.10.2009
автор: Олексій Тичко