Важкі хвилини вже чатують.
На старті зчеплення палять.
Мою раптову слабкість чують.
Вони готуються стрілять.
Не маю я бронежилета.
Я буду кров*ю затулять
Оптимістичного скелета,
Кістки якого вже скриплять.
Коли я борюсь - я хворію,
Негацій відбиваю шквал,
Та там, у серці, розумію,
Що я твердіший за метал.
Вони - не царство наді мною
І не вказівка по житті,
Їх різко відштовхну ногою,
Розіб*ю молотом в куті!!!
Коли кістяк окріпне знову -
Про них забуду на віки,
Мій оптимізм зігне підкову
Й переживе усі роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148667
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.10.2009
автор: Андрій Конопко