Я ненавиджу вокзальні розставання
адже опісля не лишається нічого
просто іней...легке танення
жмені сміху у вустах німого
Я ненавиджу, коли ножем по рані
просто, щоб не визнати поразки
і не дуже, щоб стирались грані
між стінами реальності та казки
Я ненавиджу, коли плюють в обличчя,
закопавши почуття у шахті
І коли тебе сприймають річчю
простим опудалом в дірявій плахті
і я ненавиджу, коли встромляють
голки троянд в простягнуті долоні.
коли прощаються і залишають
тебе одного на пустім пероні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148389
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.10.2009
автор: Ірина Храмченко