Знаєте, бувають сни пророчі,
Особливо коли сниться той,
У якого загадкові очі,
Той, що вириває з серця „ой!”
У ранковій тиші після ночі
Враз задумалась, чому буває так,
Що не знаєш зовсім оті очі,
А вони з`являються у снах.
Рідна постать вабить все до себе,
Вабить серце магнетизм очей.
І звертаюсь знов до зір у небо,
Просячи ще снів у тих ночей.
Не збагнула я у сні у тому,
Що так важко стане з ним мені,
Бо події, що були потому,
Обернулися не так, як в тому сні,
Бо прийшлося кинуть виклик серцю
І шукать тунелю в мороці думок...
А хотілось в почуття додати перцю
І почать намотувать клубок.
Вплести в нього нитку мрій солодких
І краплину із душі вогню,
Спогади хвилин отих коротких,
Де не думала, чому отак чиню...
Думки горіли, а надія тліла,
Не встигши зрозуміти, що згорить...
Я той вогонь, що тільки розпалила,
Зуміла вчасно в розумі втопить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147232
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.09.2009
автор: Щаслива мить