Беззвучно кроки тануть під дощем,
Мій силует у сутінках міліє...
Сховались під жасминовим кущем
Від мого гніву всі колишні мрії.
Останній день весни, останній раз,
Маленька дівчинка заплаче через втрату
Насправді ж не було ніколи „нас”,
Не було сенсу ні на що чекати....
Чи можна все змінити у житті,
Лиш однією силою бажання?
Не потонувши в марнім забутті
Без наслідків, без болю тамування...
І стільки треба нам душевних сил!
Cтільки потрібно світла і любові!
Щоби душа не позбулася крил,
Прийшовши для страждань у світ цей знову.
Моє натхнення, мій безцінний дар,
Мене полишив, але завтра літо,
Звільнить мене від злих зимових чар,
І нагадає, як це просто жити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145209
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.09.2009
автор: Парчевська Ольга