Моя зневірена країно!
Хоч залишайся, хоч біжи,
До тебе подумки я лину
Чому відштовхуєш, скажи?
Відверто маємо казати
Про негаразди всі життя,
Бо я не хочу знову мати
Замість любові каяття
Ти гасиш полум'я моє
В бездушнім льодянім потоку
І вже примарою стаєш,
Народ і ти – по різні боки!
Під струменем думок і слів,
Прикутий страхом та бажанням,
Палаю полум'ям із снів,
Бездушно знищив сподівання
Рятунку не чекаю, ні,
В полоні грат вогню безжальних
Згорають всі минулі дні
Вчорашніх спогадів печальних
Залиш собі оту весну,
Самообману досить! Чемно...
А я дорогу й ціль нову
Знайду, згорів бо не даремно!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144729
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.09.2009
автор: Serg