Пробач! Та я звільнився від цих чар,
Від погляду твоїх божественних очей.
Я вислизнув, ніби з кайданів яничар,
З темниці духу та з полум'я ночей...
Колись на мене накинула ти зашморг
З тривожної, нелюдської краси...
І говорила, що буття... - наш морг,
Де препаратором будеш тільки ти.
Я полонений був нелюдською красою
Я і страдав, і мучився - лише не жив...
А ти з своєю... пекельною душою
Стояла, як реп'ях серед квітучих нив.
І серце краяв твій пекельний погляд,
Не відпускав ані на хвилю, ні на мить.
І кожен день, принизливий цей нагляд,
Як зашморг, не дав ні дихати, ні жить.
Та я утік з тюрми солодкої тієї.
Я вільний птах і лину в небеса...
І я вже не залежу... від краси твоєї,
Бо свобода дум, найвища є краса!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144149
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2009
автор: Д З В О Н А Р