А ночі тягнуться так нескінченно довго.
Зима. І я давно уже не бачу снів.
Тих образів в мені, здається, повно,
Але ніяк чомусь не відшукаю слів.
Темніші дні, мов видряпали очі.
Ніколи б більше не дивитися на сніг.
Бери собі усе, що ти захочеш!
Ти ж навіть пам’ять зберегти не зміг.
Така ображена на себе, чуєш?
Я від безсилля знов ночей не сплю.
Німа – і вже ніхто не порятує.
Мені б кричати, та я все одно мовчу.
Мовчу твоїми непролитими сльозами.
І хто б мені посеред ночі подзвонив?
І я б йому нічого не сказала.
І він би, мабуть, теж не говорив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143728
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.09.2009
автор: ВЛВ