Із очей витікає сон,
Просолілий від видів моря.
Губи сочаться в унісон,
Світанковим багрянцем хворі.
Серпнем, виточеним як біль,
Час витесує незворушно
Ясні дні баранцями хвиль
Й ночі зарубками на мушлях.
На пісочне своє кашне,
Сонцем випалене й облізле,
Літо видихнуло мене –
Теплу, вогку і вуглекислу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142888
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.08.2009
автор: Tara Maa