І знову день
Пішов у вечір,
Але на заході застиг,
Розправив раптом свої плечі
І біг хмаринок стих...
Бо там багряний звір
Світило наше зжер...
І мерехкотіння зір
Упало в синь озер...
Та зорі - це на сході.
Ну, помилувались...
Й годі.
Багряний захід
Притягує наш зір...
І десь в душі,
На самім споді,
Заліг тривожний сум...
(Задума була колись в моді.)
Бо день зродив багато дум,
Зродив й пішов
Собі за обрій.
А ти кричи собі - агов...
(Лиш хникати не смій!)
Хочеш ходи, хочеш сиди,
Чекай на метеорів рій...
... Бо ти лишився сам.
І лише думи при тобі,
Та ще тривожна ніч.
І мучишся ніби Адам,
З проблемами у собі...
І не у тому річ,
Що в серце впала
Темна ніч...
А справа в тім,
Що всі надії
Народжуються зранку.
І всі події
Чекають нового світанку.
А тут глуха лиш ніч -
Тремтіння зір...
Та відблиск свіч...
1990 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142586
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.08.2009
автор: Володимир Кухарчук