...
Тихо
послухай дощ навшпиньки
крізь шепіт вечірнього неба
крізь теплу куртку твого голосу
тихо
хоч ні говори
мені подобається
відчувати як дощ западає в мене
крізь усе це майбутнє листя
тінню на зважнілому
думками небі
в теплій волозі голосів і відлунь
не слухаючи змісту
суть відбивається і відбувається
у віддзеркаленнях глибин
важкої синьої глибини дощів
чорної глибини завтра
туманної невагомості мене
тебе і нас із дощем
у цьому лабіринті чиїхось відлунь
Дощ
він заступає холоднечу
вливається в очі
дивно коли сльози до очей а не назовні
сповнює вщерть шукаючи дно моєї душі
короткими боязкими
холодними дотиками
напевно це добре повнитися хоч чимось
Дощ
я чую тебе говори
тоді тепліше ніч опускає небо
змішує з чорним завтра
не мою туманність
...але лиш цей голос
Дощ
тихцем крізь шибку споглядає мій сон
добраніч
не вірю ні
завтра не зійде сонце
Дощ... дощ... дощ...
25.04.07 (c) Rení
(Авторська збірка "Дощі у лабіринтах відлунь", 2009)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141531
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.08.2009
автор: Рені