Тепла поезія жовклого лісу.
Променів струмені на сито ожин.
Крок невагомий, як ритм піаніста –
Поверх голкососен, мохових перин.
Осінь вдихаю у змучені груди,
Вростаю у крони на повен зріст.
Я – дикий спокій, усмішкою – Будда.
Я сонцелюдина, коли я – ліс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140518
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.08.2009
автор: vitactor