Таки вперіщив!
Дощ... Грім! Дощ... Грім!
На синьому горищі
Вгорі
Бог іскри висікає
І заливає,
Аби пожежі не було.
А що не крапля – ситий заєць.
Ой, загуло! –
То вітер
Доводить гордовито,
Що він – крутий!
Крутіший від крутих!
Аж раптом – стих.
І дощ – стих.
І знов –
пішов,
А сильний, сильний!
Як на весіллі,
Танцює гопака!
Перечекать?
Втікать?
Нас дерево рятує ще,
Та скоро
З осокора
Струмками потече!
Куди ти вискочив?
Біжу, повискую…
Вода вгорі, внизу…
І що ти взув,
І що вдягнув –
Все змокло в мить одну.
Вагон метро –
Неначе випраним заповнене відро:
Тут всі з дощу – а не лише ми двоє.
Над головою
Щось капа… так: чиїсь рукАва…
Хай! Мокрих, втомлених
Врятує вдома нас
Гаряча кава.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140423
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.08.2009
автор: Кузя Пруткова