вона ще вчора посміхалась
в очах ще жевріло життя
тоді вже з рідними прощалась
вела хвороба в небуття.
як важко знати, що вмираєш,
боротись з болем кожен час.
лишить дітей?і ти страждаєш
як чуєш:ма, не кидай нас...
вона трималась як могла,
та смерть свою не зупинила
на усмішку печаль лягла-
жахлива темрява, могила.
а за труною ішли люди,
і всім в цей день хотілось жити.
цю смерть ніхто з нас не забуде:
це заклик нам, життя цінити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140229
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.08.2009
автор: миш