Омана

Вона  йде  ,а  за  нею  лиш  пил,
Кожен  крок  -  то  спокуса  прийняти
її  погляд.  Там  дух  їх  застив,
вся  можливість  себе  врятувати.

Кожну  мить  же  литить  безліч  крил
на  розпечену  землю  в  спокусі,
в  насолоді  вдихаячи  пил...
це  ,я  знаю,  як  раз  в  її  дусі.

Тягнуть  руки  -  хапають  лиш  сон,
Бо  для  них  це  було  лише  грою.
Крок  вперед  -  раптом  впало  з  долонь
лезо  смерті.  Скорбота  з  тобою.

Плине  час  і  все  йде  навпаки.
Кожен  крок  -  то  поближче  до  неї.
І  загублений  шлях,  щоб  втекти.
Не  втечеш  бо  від  долі  своєї.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139156
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.07.2009
автор: Ентелехія