Вона йде ,а за нею лиш пил,
Кожен крок - то спокуса прийняти
її погляд. Там дух їх застив,
вся можливість себе врятувати.
Кожну мить же литить безліч крил
на розпечену землю в спокусі,
в насолоді вдихаячи пил...
це ,я знаю, як раз в її дусі.
Тягнуть руки - хапають лиш сон,
Бо для них це було лише грою.
Крок вперед - раптом впало з долонь
лезо смерті. Скорбота з тобою.
Плине час і все йде навпаки.
Кожен крок - то поближче до неї.
І загублений шлях, щоб втекти.
Не втечеш бо від долі своєї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139156
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.07.2009
автор: Ентелехія