Розбита душа не потрібна мені,
Яскраво горить у пекельнім вогні
А іскри її до землі долітають,
І з жалісним криком повільно вмирають.
І полум’я це не одне на планеті.
Замучені душі горять,мов комети.
А жару із них – обігріти би світ!
Та згодом вони замерзають,як лід.
Та кригою стали уламки душі,
Не через морози,чи сильні дощі,
І не завірюхи,не вітер,ні сніг –
Людський егоїзм цій біді допоміг.
Вони не жаліють,
Не стогнуть,не плачуть,
Вони вже не вірять,
Й надії не бачать.
Нікого крім себе –
У цілому світі.
Не гріє їх небо,
І сонце не світить.
А душі замучені й далі вмирають.
У людства притулку вони не шукають,
Не мають надії у світле майбутнє.
І навіть минуле – затерте,відсутнє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137299
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.07.2009
автор: Гільйотина