Кожна людина була колись молодою,повною сил та енергії,красивою,здоровою.Але минають роки.Невблаганне життя крокує в ногу з часом і веде нас усіх за собою.
Ми підростаємо,і разом з нами підростають молодші покоління,діти стають дорослими людьми,а недавно усміхнені молоді люди – дідусями та бабусями.Дехто думає,що потрібно зневажати людину у старості її,але це твердження є дуже несправедливим.Навпаки,до людини похилого віку потрібно ставитись з повагою і турботою,в усьому допомагати їй,підтримувати,піклуватися про неї.Бувало багато випадків,коли дитина росла,оточена любов’ю,ласкою,родинним теплом.Батьки все дозволяли їй,виконували найменші примхи.Пройшов час.Дитина підросла і відчула,що старі та немічні батько і мати їй більше не потрібні,що вони лише заважають своїми порадами та проханнями.Не уявляю,як крається серце і болить душа в тих батьків!
Не зневажай людини у старості її!Завжди пам’ятай і постав собі,як гасло:”Стався до людей так,як ти хотів би,щоб ставились до тебе”.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136773
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.07.2009
автор: oksi