Було прохолодно в самотній душі,
Вогні миготіли останні,
І гуркіт колес і ранні дощі
Дзвеніли словами прощання.
Повітря вологе і запах землі
Вона не забуде ніколи,
Лишаться назавжди сумні вечори,
Дерева вже чорні і голі.
Блука по вечірньому місту душа
Не дивлячись людям у вічі,
І смуток спокійно сльозами ляга,
Його вона кличе, кличе.
Можливо почує, можливо прийде,
А може лишиться самотня…
І злива ця вщухне, з часом мине
Це почуття скорботне…
Не вірить душа у здійснення мрій…
Вже гаснуть вечірнії зорі…
У мріях він шепотів: «Я твій!»,
Але чи з’єднаються долі?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136594
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.07.2009
автор: Katrin Dan