Якби чужі, а то свої,
Богом прокляті холуї,
За копійку вдавляться у церкві.
А душі ниці, мерклі
Покажуть, як святі...
Накинувши церковні ризи,
Сховавши очі свої хижі,
Співають гучно псалтиря.
А громада,.. як зачароване теля,
Розвісить вуха й рот відкриє
Надіючись, що він налиє
Священої води...
І вірять всі, що винні,
(Носи в них, правда, трохи сині),
Але гріха в душі нема...
Та для нього все дарма -
"Відкупляйте первородній гріх,
(А самого душить тихий сміх...)
І бажано в валюті..."
І очі... - хижі, люті...
.........................................
... Отак й живуть ці фарисеї.
А церква - храм?..
Дійну корову роблять з неї.
Ні совісті, ні страху -
В душі пігмеї,
А кажуть, що пророки...
Це так - поскільки, поки...
Поки не стануть...
На чашу Вічних Терезів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136266
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.07.2009
автор: Д З В О Н А Р