Я… Я лежав на мокруму й до того ж брудному асфальті. Яке це не приємне відчуття коли ти весь в бруді. А всього хвилину назад було все чудово, а нині…
Машина пронеслась повз мене і бризки калюжі в яку вона вскочила полетіли прямісінько на мене. Р-р-р. Ненавиджу! Придурок! Не бачиш що я тут лежу? Міг би і обережніше. Але водій не чув цих моїх думок. А я і далі лежав і розумів всю безвихідь ситуації. Наді мною звисали вітки клена. Я лежачи в цьому лайні, задумливо дивився на це дерево. Чому? Чому саме я, а не мільйони інших. Отак, лежу і дивлюся на тих хто відцурався від мене і наказав мені покинути домівку і впасти сюди – на саме дно життя. Невдовзі мене спалять, я це знаю. І я горітиму в вогні… Спалять, як спалювали єретиків. А потім куди? Мабуть в рай.
Отак ось лежав на асфальті я – листок клену. І думав про своє не довге життя, яке ось-ось закінчиться…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134926
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.06.2009
автор: Chudya