І по сивому сонцю
гуляють знайомі тіні,
Кіт рудий за вікном завмер.
Дотик губ знов
запіксь на її коліні...
П*ємо воду
з міських
сумно----рудих озер.
Кіт вже не чорний,
Бо епоха нейтріно.
Час-вода нам збігає
з полімерних чар...
Не горять рукописи,звісно...
деякі довго----тліють,
Як пластик віконний...
Щезне, звичайно, у часі ...
Час невблаганний, як
сонячний жар.
Cиве сонце цілує очі,
І вода все ж жива,
А хліб тружений
Все ж святий...
Кіт сірий дворовий,
З*ївши мишу,
утішно муркоче.
Наш Узвіз улюблений
Чоловік мете тихий,
звичайний
Простий..............
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134151
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.06.2009
автор: Солєтта