Прєісподня

Бульдозери  вирили  яму  на  тлі
світанкового  пекла,  і  вмерла  пов’яла
вода,
і  потрощена  пам’ять
стікає  в  папері  акцизних  маркованих  знаків.
І  сонце  пекельно  розтрощує  “знам’я  побєди”.
І  б’ється  в  конвульсіях  плач,
і  ридають  кадети.
То  все  "по  расчету",  і  плаче  дієзно
залякана,  зблідла  весна,
танцює  помпезно  диявольський  бездна
в  пучині  рахманного  дна,
і  вершник  ахматово-чорний  в  поля  вирушає...
І  гори  пов’ялі,  і  кров,  і  сум’яття  краватки...
І  б’ється  на  кратері  сивий  екватор,  і  маски.
приховують  адську  смиренність,  і  падає  вихор
ненависті  й  безладу,  і  потопає  у  ситі.
І  половці  свищуть,  і  грають  на  трупах  кургани.
І  лається  смерть  на  бундючні  поминки  султана.
Остання  пожертва.  Остання  придушена  баба
стоїть  на  могилі  в  степу  і  не  знає,  не  скаже,
що  світ  проковтнув  металевого  змія,
ах,  метови  діти,  прокляті  сини  Багалія.
і  здибались  мокрі  дощі
і  краплі  абсенту.
і  ллється  крізь  піт  сутенілий  повітря  у  храм.
Армади  братують,  корови,  на  диво,  священні,
акулою  дивиться  ніч,  —  і  співають  сирени.
і  б’ється  на  струп’ях  остання  модель  Магеллана.
і  виє  в  степу  сурмо-жатна  хула  Чингізхану.
Побляклі  і  сірі,  померлі  від  лютого  чаду,  
стікають  по  спині  малюнки  донецького  аду.
І  грає  гобой  на  крові.
і  сипочуть  кургани.
і  ллється  розмай  на  сипучій  крові  Магадана.
і  б’ється  в  конвульсії  сірий  розпачливий  вітер.
і  більше  не  буде  сидіти  на  квітах
розмай.  Все  вкрило  диявольське  сім’я,
сплюндроване,  сиве,  сп’яніле  людське  потемніння.
самотньо  на  гору  здіймається.
Стомлений  плай,
а  поруч  лебідка  і  вовк,  і  розжарений  воркун.
Феєрія  смраду.  Огнисто  рокочуть  фанфари,  
і  б’ється  у  скелі  Атлант,  і  реве  з  Магадану.
Дієзів  не  вистачить,  вкрити  смердючу  планету.
Загибель  на  сонці,  і  плями  поїли  ракети.
Немає  прощення,  немає  світанків  і  ночі.
І  дивляться  в  морок  поблідлі  і  вимиті  очі.
Вергілій  спускається  в  пекло.  Там  нафти  немає.
а  тут,  на  поверхні,  рабів  і  дітей  роздирають.
Бундючні  "фей  Вєрки",  прутковські  і  анноахметов
на  троні  з-під  мирти  і  золота
рухає  нетом.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=13380
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.04.2006
автор: Дмитро