(Антикризовий сонет № 3)
Україна сама не своя:
Хтось сумний, а подекуди – сміх.
Пам’ятаємо, як ти стояв,
Коли йшов помаранчевий сніг.
Як вітав ти країну свою,
Ми раділи тобі звідусіль,
Сподівалися жити в раю,
Але щастя не вистачить всім.
Усі разом з тобою тоді
Подолали страшний геноцид,
Не залишив народ у біді,
Коли з’їв ти отой «діоксид».
Вболівали, бажали добра,
Не жаліли яєць ворогам,
Готувались кричати «Ура!»,
Якби знову почався Майдан…
Він розтанув – так було завжди.
Скрізь муляка, не витягти ніг.
І тепер тобі кажуть: «Іди!»,
Як зійшов помаранчевий сніг.
14.06.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133755
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.06.2009
автор: МС